Молодий медик “Транк” в своїх 23, вже чотири роки рятує життя воїнів ЗСУ на передовій. Так що недосвідченим через молодого віку його аж ніяк не назвеш.
Історію хлопця розповіли на офіційній сторінці Операції об’єднаних сил в соціальній мережі Фейсбук.
“Донеччина. Позиція за якихось кілька десятків метрів до ворога! Воїни -« на валізах », хоч і не втрачають пильності … Ще б пак! День до виходу з сектора, вже завтра вирушать додому. Раптом потужний ворожий обстріл. Куля прошиває стегно українському бійцю. У медика моментально оживає рація: “трьохсотий!», і вже через лічені секунди він поспішає на допомогу з єдиною думкою: «Хто? Хто цього разу? » Вже на позиції розуміє, що рятувати доведеться близького друга. – Дідька лисого! Пашка! Ну як так? – відреагував, побачивши пораненого друга, медик на позивний «Транк». “, – йдеться в повідомленні ВЗГ.
Хлопці потоваришували ще під час навчання і разом прийшли в батальйон. За місяці спільної служби стали неразейвода. Як повідомили в прес-службі ВЗГ, Павло родом з Донеччини, а “Транк” з Луганщини. Обидва військовослужбовці молоді, запальні і відчайдушні. До служби в армії хлопець працював в пологовому відділенні.
Наполегливо відмовлявся від знеболюючих, хоча поранення – зовсім непроста, – згадує медик. Казав:« Та що там? Якась нещасна подряпина! Чи не морпех я чи що? “У цьому весь Пашка … на цей раз пощастило. Життя або смерть – 1: 0. Медик зізнається: з часом багато забувається, але є речі, від згадки про які завжди мимоволі здригається. “, – говориться в повідомленні.
Хлопець розповідає про трагічний випадок, що відклався у його пам’яті. 20-річний морський піхотинець Прокопенко отримав складне вогнепальне поранення. Щоб врятувати хлопця, його побратими зробили все можливе і неможливе. Успішно відвезли його в госпіталь, але за три години дізналися, що він не вижив. Сталося це 14 жовтня, тому, як зізнається “Транк”, святкового настрою в цей день у нього не буває.
“Ми з двома кращими товаришами вирішили йти служити ще в 2014-му, – згадує медик. – Здавалося б, малолітки зовсім, по 15 років, але ми дійсно розуміли всю серйозність ситуації і домовилися, що після випуску з медучилища підемо служити. Після отримання диплома, я деякий час попрацював, але думка про те, що на фронті потрібні руки медиків, не покидала. тому, як тільки заробив відпустку, пішов до військкомату. А там якраз представник батальйону морської піхоти. Зробив мені рекламу морпіхів, так що на його «пішли» я без роздумів відповів ствердно, про що жодного разу не пошкодував! “, – розповів він.
